Вранішня соната

Я годину поспав, цього досить,
Щоб знову іти,
Як супутник, кружляти
За рухом планет і світил.
Віднаходити в списках
Загиблих братів імена,
Стільки золота в ріках!
Ніколи їх не оминай!..

Стільки чорних словес
Нереститься у наших вустах.
Я не смію мовчати,
Коли пробивається страх
Крізь заплющені очі корів
І тремтіння синиць
З кам'янистого дна
Простягають долоні сини...

Наша тиха розмова –
Це зморшки у кутиках вуст
На обличчі ріки,
Це годинник, що винайшов Пруст.
Бережи цю обручку на шиї
І світло в очах, щоб не згаснув
Ліхтар на мосту і горіх не зачах!

Так раптово світанок надходить,
А з ним падолист,
На майбутньому березі п'є
Наші спогади лис.
Проминула земля,
Не тримає нікого в собі,
Лиш насподі ріки
Сяє кілька залізних зубів...

Моє коло – дев'яте,
Але серцевина – ліхтар,
Це вселенський горіх,
Він тримає сокири удар.
Буду довго іти
Безгомінним подільським селом
І співати про себе
Старий покаянний псалом...