Нічому немає кінця

Нічому немає кінця,
Тим паче мовчанню мерця.
Навіщо ти світишся, серце,
Де вогнища згасли й сонця?
Не ця переправа, не ця,
Харон не покаже лиця,
Є стежка, якою дійдемо
Додому...

Але обіцяй
Впізнати вино у воді.
Красиві, сумні, молоді
Обличчя на кожній світлині
Узріти живими. Тоді
У вирі смертей і подій,
Які зрозумілі одній
Любові, народиться зірка...

І знову кружлятимуть дні
Навколо старої айви.
Палай, смолоскипе, живи!
Казали брати: не зносити
Пустої тобі голови.
Ти бачиш коріння трави.
Наповни водою рови,
І смерті рука не впізнає
Лучину твоєї брови.

Є рідні дерева і квіт.
У небі вечірньому плід
Едемської яблуні. Бога
Дбайливо залишений слід.
І голуба вільний політ,
Якому дві тисячі літ.
З ріки проривається голос —
І світиться, світиться світ...