Діалектичні рими

Годі шукати свій голос поміж звіриними,
Ми вже занадто легкі, щоб бути тваринами,
В небо блакитне ялинами стрімко зринемо,
Станемо зовсім прозорими, геть незримими...
Сріблом бринітиме вірш з дактилічними римами,
Ми віднайдемо Творця між хлібами й рибами...

Ми відшукаємо пульс на Соборній вулиці,
Де синагоги й костели до Бугу туляться,
Пахне духмяний глінтвейн і смажена куриця,
Де папіроса вечірня солодко куриться,
Сонні трамваї на сонця цитрину скуляться,
Іскри в повітрі лишає до півночі куля ця...

Ми зупиняємо час на проспекті Юності,
Жінка кричить до єврейського хлопчика: Бруно, стій!
Зошит не стерпить такої зухвалої брудності,
Озеро грає симфонію лісу й безлюдності,
Через потоки небесних хоралів нема мостів!
Ангели нас роздягають до сяйної сутності...

Гострі червоні дерева — це полум'я, полум'я.
Хлопчик у храмі надривно гукає: Не ґолем я!
Люди виходять із вогнища повністю голими.
Зараз ми тільки щетину на лицях поголимо,
Вгору здіймемо свої ще не зрубані голови
Й станемо врешті — вороною, соколом, голубом...