Прощальний постріл

Пробач, та нам не бути більше разом...
Прости, у серці місця не знайшов, -
Словами вп'явся, мов різцем алмазним,
В її відкрите серце. І пішов...

Вона ж – завмерла, женучи образи,-
Прощальна мить, прощальне рандеву...
Лишень сльозинки, мов блискучі стрази,
Застиглим болем падали в траву...

Прости... Забудь... І не турбуй ніколи! -
Гудуть слова, немов прощальний дзвін...
За нею будуть бігти видноколи,
Мов вража куля в пострілі німім...

Не буть твоїм, не стріну тебе більше! -
Влучає постріл в серце, наче в ціль...
Холоне кров, кричу-волаю - біль же!
Іду шукать таємних диво-зіль...

Щоб відпустить, забутись на хвилинку,
Щоб стерти з прах твій образ дорогий,
П'ю диво-трунок і жую скоринку
І жду світанок милий і благий...