Горять молитви, ніби іскри

По колу читати те саме послання —
Це вічно блукати всередині дуба,
На березі церква стоїть православна,
Цілують ікону потріскані губи...

Зима... Наші ріки порожні, як хмари,
До берега хліб прибиває і трупи
Великої риби. На обрії — марець,
Плюються димами у сутінках труби...

Горять молитви, ніби іскри, на фресках,
Під куполом цирку все вужчає коло
Вогненне. На завтра ніхто не воскресне,
Столітнього дуба лунатиме голос...

У тілі його — концентричні озера
І німби святих, що пірнають у воду.
Всевидяче око розлущує зерна
Всіх інших очей, ніби ягоди глоду...

Цей день починається словом "омега",
Заковтує хвіст навісний уроборос.
Бог знову складає у темряві лего
І пише на ньому євангельську повість.