Анна грає фугу

Кошеня жовтооке, як тінь, причаїлось в кутку,
Пробивається в вікна січнева метіль-завірюха.
В цій старенькій квартирі піднесено, як на балу,
У найменшій кімнаті Анна грає фугу.

Хугавиця сніг сіє, дерева до стін прибива,
Й перехожі всі мокрі мчаться в під'їзди щодуху,
В дім, де тіні танцюють і кожен відтінок співа.
В домі тім чарівниця Анна грає фугу.

А над містом розверзлося небо, ніби фугас,
І на південь завіса скуйовджена повагом руха.
І не відає небо, не відає, що у цей час
У містечку промерзлому Анна грає фугу.

Світло не пробивається в щільний новинний потік,
Президенти все грають в війну, і нам віриться туго,
Що ще зміниться щось у найближчу тисячу літ...
- Та замовкніть ви, бовдури, Анна грає фугу.

І продовжує всесвіт своє обертання в імлі,
Не спиняє по колу й на мить нестримного руху.
На околиці світу, у Богом забутій землі,
У найменшій кімнаті Анна грає фугу.