Коляда

Забіліли згадки — ще натчем
На сорочку зболеній небозі...
Ти озвався — лицар із мечем! —
Колядою-співом на порозі!

І вже той вертепний переспів
Злине благовісно і сяйливо, —
Щоб аж геть розпромінився Львів
Вісткою про Віфлеємське диво!

У вертепі — як велось одвіч —
Жид, і чорт, і все зухвальство юні.
Понад Львовом розкололась ніч:
Хто ж то, хто у лицарській парсуні?

Охоронець ангельських зачать,
Поводир крицевої залоги, —
Над щитом вже зводилась печать
Гордої стражденної дороги.

Ще сама запалиться свіча
Спалахом любові і відплати,
Ще свого звитяжного меча
Ти пощербиш об мордовські ґрати.

Тільки ж ти не чуєш осторог,
Шепоту відчайної зневіри,
Адже врешті народився Бог
В обладунку лицарської віри!