Школа зимового мандрівництва

Колись мій дід мені розповідав байки,
Що духи є й живуть в крамешній тишині.
Мовляв, далеко серед гір можна почути духа,
Якщо відкрити серце, якщо відкрити вуха.
З тих пір ні звука не почув за два десятка літ,
Я обійшов всі гори і збив із серця лід,
Собі кричав: Годі зусиль, доволі!
Та я тоді не побував на зимовій школі.

Приспів:
Та ШЗМ, брате, — то зимові Карпати, |
Не відаєш куди іти, мало любити мандрувати. |
Туди потрапити може кожен, |
Та серце витягни з грудей, |
Ти закохаєшся у гори, ти закохаєшся в людей! | (2)

Тамтешні велетні мені казали, що на зиму
На землю стелять найкрасивішу скатертину.
Давай разом підем по ній, по білій снігу пелені,
Зійдемо на вершину і покайфуєм на горі,
Подейкують там холодно, та холод тільки в голові,
Ти скажеш: Ціле літо я топтав гірські хребти.
Чого я там не бачив? Навіщо ще кудись іти?

Приспів.

Там серед сосен мелодію свистить лісовик,
Під снігом гноми знайшли подертий черевик,
Блуд дні і ночі планує плутання шляхів,
Не переймайся, ти й сам ідеш серед чортів.
Не говорив, що це проста прогулянка в Карпати,
Та це те місце, де дійсно треба побувати,
Залиш собі слова, а за порогом страх,
Бо ти до цього бачив гори тільки в кольорах.

Приспів.

Колись мій дід мені розповідав байки,
Що духи є й живуть в крамешній тишині,
Мовляв, далеко серед гір можна почути духа,
Якщо відкрити серце.