Жовтий Князь

Дуже приємно, - князь,
Челядь, ну що тут у вас,
Все норм? Тоді ось мій наказ:
Худобу і жрачку - все напоказ.
Десь раз у сто років
Чутно його крики і чутно його кроки,
Чутно, як своїми щелепами всюди риє, поки
Ти або тікаєш з хати, або падаєш від дотику.
Я бачив все це у розтині
В багряно-жовтому розчині,
З ним завжди ті, що непрошені
З долини тих, що непрощені.
Насіння ще непророщене
Попід хатами покошеними,
Для них як докази злочинів,
Хтось здався швидко, а хтось ще ні...

Приспів:
Ой, чому в жовтім полі верба рясно плаче,
Ой, якби верби сльози були б на удачу...
Ой, чому в жовтім полі верба рясно плаче,
Верба рясно плаче,
Ой, якби верби сльози були б на удачу...
Були б на удачу!..

З жовтими очима, мов приречені,
Не шукали шлях по крихтам від печива,
Шукали проти вітру і течії
Та не додолу падали плечі...
Як жертовна чаша повна
Німої кривди
Важить більше, ніж ті крихти
На терезах біля лиха...
Жовті очі стали німі на сльози,
Та тільки в жовтім полі
Верби лиш плачуть досі...
А хтось все живе і живе,
Як князьок на перині,
Жере і жере, поки десь попідтинню
Дрібний середняк добуває лічинок
І вже жовчю ригає, бо воно ж і не дивно,
Біля княжих покоїв так бути повинно -
По собачим законам усе покоління
Поскидають в яри, навіть не в домовини.
Тупо лінь заривати - саме якось згине.
Гнілі буряки - то делікатес,
В меню і ховрашатина є навіть десь,
Юшка з горобцями або без -
Це від шефа комплімент наче буябес.
Володарюють як змії, їсти не смієш,
Поки князь не кине щось, як канібало-свиням...
Хтось у полі гне спину, поки голод не спине,
І не змусить батька передати естафету сину...

Приспів.