Таємна зброя

Пізно... Вже сни над головою...
Тобі останню заспівала пісню...
Моя таємна зброя,
Щоб ти дізнався як занизько небо,
В яке падаєм, падаєм...
Правда вмиває нам очі,
Ми більше вже не будем поруч...

Відпусти мене! Дай мені повітря!
Інакше буду я не я, зламаю свої крила...
Відпусти мене! Дай мені повятря!
Інакше буду я не я, ми не цього хотіли!

Тихо... Лиш пустота шепоче,
Крізь неї я не можу роздивитись
Твої небесні очі,
Тепер вони далекі, наче зорі...
Усе зламане, зламане...
Хто нагадає нам наші ночі,
В яких ми вже не будем поруч?..
Подивись на мене, у моє серце,
Яке тепер вразливе у ранах і тріщинах.
Бачиш, там проростають квіти?..
Чуєш, ми ще зможем любити!..
Знаєш, все давно не на поверхні,
Справжнє глибше, ніж звикли ми...
Встигли вчасно зупинитись, вгадали,
Хвилі нас не наздогнали...

Ми поодинці знов, як самотні діти,
Ходимо по землі... Ми не цього хотіли...
В чому різниця: бігти чи зачекати
На свій наступний день?.. Ми не цього хотіли...