Ліхтарі

Я тепер не запалюю світла, від слова зовсім...
Ніч прийде і вона буде мати твоє волосся...
Часом з вікон заклеєних випаде промінь з пилом,
Наче та сивина, що в ці дні ти собі нажила...
Я занурююсь в ніч, мов лягаю в твої обійми.
У молитвах своїх не проси зупинити війни,
Не проси нездійсненного нам, а самий лиш мізер:
Загасити зірки та сховати подалі місяць.
Уночі невідомо за ким калатають дзвони,
Уночі наші ріки й струмки не такі червоні,
Павутиння пітьми зашиває в будинках діри
І цього мені досить, щоб мати ще крихту віри!..
Духи дому оплакують протяги коридорні,
Всі слова про любов застрягають клубком у горлі...
Та коли буде можна без жаху відкрити очі,
Повертайся, промовимо їх, наче вирок ночі!..

Десь далеко стомлений сірник тихо догорів...
Най би зорі з неба до землі падали згори –
Крізь дахи, димарі, зорі падали прямо в ліхтарі...
Крізь дахи і димарі тихо падали прямо в ліхтарі...