Апшанська

Ідеме з дружками, а все тими, тими,
Ми ся двоє полюбили ще дітьми малими.
Ми ся двоє полюбити, не поберемося,
Але ж тилько й серцю воля, що налюбемося!
Та любімся, файна рибко! Любімся! Любімся,
Аш би гора в гору била, а ми не лишімся!
Аш би гора в гору била, а би були руні,
Аби люди не казали, що ся люблять дурні.

Ей, гармонія грає, гармонія грає,
Ей, тота гармонія серце виливає.
Серце моє кам'яноє з каменя твердого,
Та чого ся й не розпукнеш з жалю й великого?..
Ей, жалю й каже жалю, як тя много маю,
Як на тебе так на уцьке зару-зарубаю.
І зару-зарубаю та ще й загорожу,
Аби люди не казали що по ночи хожу.

А хто ходить тай по ночи, плоти розбиває,
А хто любить чужі жони, той свої не має.
Ей, жони, каже, жони, не будьте мамони,
Ей, будьте веселинькі, плещіть у долони!
Та я плескаю в долони, би ся розкололи,
Та я свою білявину не лишу ніколи!

Ей, біла білявина май біла не будеш,
Не хотілась за ня іти, банувати будеш.
Не хотілась за ня іти, побануєш за мнов,
Як банував сивий голик за зеленов травов.
Як банував сивий голик, шо траву скосили,
Ий, побануєш за мнов, як ми ся любили.
Любивім тя, моя мила, та й як свою душу,
А через твуй дурний розум лишити тя мушу.

Ей, мила, й каже, мила, сночісь ми ся снила,
Снилась би ся й отцю свому якась не щаслива,
Снилась би ся й отцю свому ай матири своюй,
А я й не спав тай не буду на постили твоюй.
Та я не спав тай не буду, ти на моюй спала,
Бо дай би ся, файна рибко, нігда не утдала.
Бо дай бись ся, моя рибко, й лиш тоди утдала,
Коли в морі на камене вуросте отава.

Та я роблю й на роботі, рук собі не чую,
Ий прийду й додомочку, дома й не ночую,
Ей дома й не ночую, давит ня солома,
Ай пуйду й до милої, сама мила дома.
Ий сама мила дома, сама із собою,
Та поклала білу ручку пуд головку мою.
Ий милий каже, мила, тай, мила-милая,
Я на тебе женихався щесь була малая.

Тай ід горі тяжко іти, а в долину мушу,
Як тя, рибко, й не любити, із'їлась ми душу?..
Із'їлась ня, збавилась ня, як вітер малину,
Ізвелась ня із розуму, як малу дитину.
Ай сірка полонина, по нюй заяць скакав,
Та вкажи ми, муй миленький, чогось сночі плакав?..
Та я плакав, моя мила, з біди великої,
Що не було тай не буде дівчини такої.

Співаночки мої любі, де я вас подіну?..
Понесу вас в полонину, на швабу посію.
Та будуть там вівчареньки з вівцями ходити,
Будуть мої співаночки в траві находити...