Попіл

Люди так подібні на попіл,
Білі зовні і чорні, коли розітреш...
Вони, мов риби, пірнають
Кожен в свою безодню
І падають вниз – безодня
Ніколи не знала меж...
Дивний світ, я знаю, ти просто
Не зміг з'явитись з нікуди,
Щоб стати тим - хто ти є.
Падіння зневіри в квіт -
Від падіння врятує політ,
Я знаю, що мушу, та, що мушу, не знаю,
Щойно злітаю у вись, відразу сповзаю униз...

А правда так подібна на казку,
Можеш візьми, а не можеш
Просто прийми. Себе так шкода
Завжди залишати її в моїй ласці,
І сонце сліпить очі,
І не вистачає пітьми...
А ми - просто фрагменти
В безмежному просторі світу.
Ми з'явились, щоб зникнути
У конкретний момент.
Життя таке коротке,
Так багато встигає змінитись.
Залишити б по собі
Таким чистим свій фрагмент,
Що стало трохи ліпше,
Світ може бути іншим,
І нехай не для нас
Він стане трохи світлішим,
Іншим, ліпшим, і нехай не для нас,
Та стане трохи світлішим...
Люди так подібні на попіл,
Білі зовні і чорні, коли розітреш...
Вони, мов риби, пірнають
Кожен в свою безодню
І падають вниз – безодня
Ніколи не знала меж...