Пограю

Одна залишилась струна,
А інші вже давно порвались.
На скронях срібна сивина -
Ми з часом все життя змагались.

Був відчайдухом молодим
І самовпевнено йшов далі.
Та все розвіялось, мов дим...
Побачив інший бік медалі.

Можливо, це зворотній лік?
Межу, мабуть, вже перетнуто?
Бог дав мені мій власний вік.
В нім було все: і біль, і смуток.

В нім були радість і любов,
Безмежне щастя і кохання.
Від цього закипала кров,
А кожен день - немов останній.

Писав я музику життя...
Нові акорди рвали струни.
На жаль, немає вороття,
А мої ноти – то вже руни.

Та доки є одна струна,
Я пишу музику і граю.
Який ліміт? Ніхто не зна...
Та, сподіваюсь, ще пограю!