Воно

Лицемірне, підле, зловісне,
Нападає з-за рогу на нас,
Все подібне до сильного вітру,
Що збиває нас з ніг по всяк час.

Все просочене гниллю, брехнею,
Все у бруді з маківки до п'ят,
Що наносить розірвані рани,
Від яких всі ночами не сплять.

І під ноги розстелить дорогу
Що з колючих, залізних шипів,
Та ненавидить чорта і бога,
Визнаючи наказ дураків.

Як вампір, що харчується кров'ю,
Як садист, що сміється від звірств,
Що продажною марить любов'ю,
Що у душу всім глибше проліз.

Все у сльоті, мерзоті осінній,
Лише маже та бруднить усіх,
А від нього виходять лиш тіні
І сумнівно-мерзенний успіх.

І під ноги розстелить дорогу
Що з колючих, залізних шипів,
Та ненавидить чорта і бога,
Визнаючи наказ дураків.

Так живе, з насолодою сумом,
І на чесність плює з висоти,
Там, мерзенність цвіте за вуаллю,
І регоче з оскалом біди,

І по жилах тече та по нервам,
Заліза в таємниці душі,
І у мозку всі звивини з'ївши,
Як бандит відбирає гроші.

І під ноги розстелить дорогу,
Що з колючих, залізних шипів,
Та ненавидить чорта і бога,
Визнаючи наказ дураків.

Може, це лише марення діда,
Що уперся в неправду й обман,
Може, стогін гарячого серця,
Що захлинулось кров'ю від ран,

Ні, не те і не се! Це - я знаю,
Як назвати нам це - Маяття:
А це те, що нас Всіх огортає,
Це таке, мабуть, в Світі Життя.