Веремійки

Де над Потіївкою шепоче трава,
Колись село Веремійки тримала земля.
Там плугом і серпом трудились селяни,
Жили і вірили в світлі світанки.

Приспів:
Та прийшов той рік шістсот третій,
Зійшлися люди — вирішили йти.
У Потіївку нову рушили гуртом,
Залишивши пам'ять за рідним шляхом...

Капличка стояла над тихим потоком,
Дороги вели крізь поля широкі.
А хрести кам'яні між трави й роси —
То сліди предків, їхні голоси.

Приспів.

На місці хат постала Нова Громада,
Де Веремійок були садиби й хати.
Та пам'ять живе, ніколи не згасає,
Бо в людських серцях минуле зростає.

Приспів.

На мапі Потіївка є, Веремійок нема,
Та в серцях людей вона ще жива.
Мов журавлиний спів у небесній сині —
Історія села летить крізь покоління.