Іноді він так уміє брехати

Іноді він так уміє брехати!
Холодом, спекою, сенсами слів,
Затхлим безвітрям старої кімнати,
Свіжим дощем, що друкує цитати
На поцяткованих аркушах снів.

Бавиться, грає брехнею святою,
Наче звертає до Бога вночі,
Наче збирає щити після бою,
Змішує кров із брудною водою,
Славу карбує на чорнім мечі.

І невідомо, де правда, де луда,
Мертва пустеля чи спілі жита.
То проганяє, то кличе в нікуди,
Солодко зваблює поглядом Юди,
Тихо колише очима Христа.

Норов буремний – вулкани і ріки,
Вдача незламна – скелясте плато.
Вбивча отрута чи праведні ліки:
"Скоро приїду..." "Кохаю навіки!"
Де він брехав – вже й не знає ніхто.