Кульбабки на дим

Я, ніби то, ще до стільця не приріс,
І жити в занюханім куті не маю.
Я, кинувши справи, гайнув би у ліс!
Та часу бракує, тому й не встигаю.

Я перетворив би кульбабки на дим,
Я б комір штормівки насичував потом.
І тілом біленьким, рідненьким своїм
Я б хмари комах годував по болотах.

З роззявленим ротом ходив по гриби,
З двостволкою в лісі з ведмедем зітнувся,
І все це, можливо, настало якби
Я справ своїх вічних хоч трохи позбувся...

Я став би волати пісні під дощем,
Багаття палить так, щоб з диму вчадіти,
Й горілку безглуздо не жерти з борщем,
А з сенсом її особливим жлуктити.

Вдихнувши у носа, без зайвих турбот,
З природою генно споріднений знову,
З усіх пропонованих прав і свобод
Собі обирав би я волю лісову!

І пристрасті сповнений там вдалині
З різниці статевої, що поміж нами,
Я б жар гамував у водойм глибині,
От тільки б дійти, якось, ладу з ділами.

Як прикро, що мрія моя золота
Залізною знову накрилась трубою
І прикус не той, і постава не та,
І справи з боків оточили юрбою.

Та впевнений я, що настане момент,
Коли я полишу товкти в ступі воду.
Коли я наважусь на експеримент.
Коли я, нарешті, здобуду свободу.

Щоб більше нервово не бігти кудись,
Приреченим жити у цьому бедламі,
А в капцях біленьких спокійно влягтись,
Закривши всі справи по повній програмі!