А прийде печаль...

А прийде печаль - і залізні в неї вуста,
І холодні пальці, коли по щоці погладить.
Не проси у неї нічого, лише спитай,
Що вона б тобі повернула, коли могла би.

І піди крізь вечір, зелений, мов камінь жад,
Мов розлилося з келиха зелене юне вино,
Попри цвинтар, де кістка до кістки давно лежать
Мертві рабини, алхіміки, астрономи,

Вздовж змії історії, аж до її голови
З антрацитовими очима і отруйною пащею.
Як зумієш прожити - так собі й проживи,
Все одно комусь це вдасться легше і краще.

Українське щастя таке стрімке, як політ
Боривітра взимку над міськими дахами -
Устигає між митями, коли гостріше болить
І коли на дрібку, на мачинку вщухає.

У ретортах перекипає нігредо, і мов
Потемніла фреска неба над головою тане.
І усе забувається. Лишається лиш письмо
І твоя людина, твоя комета фатальна.