Лілея

Намалюй, художник, на мому тілі квітку,
Щоб цвіла зимою, цвіла і влітку,
Білосніжну квітку чарівну,
Скільки скажеш - стільки й заплачу.
Майстер свого діла - барви вділа
І він зробив, як вона хотіла -
Закарбував лілею білу навічно
В її ніжне тіло.

Приспів:
Журиться неня, ой, леле-леле!
На плечі горить біла лілея!
Біла лілея чорною стала,
Гостра голка долю написала!

Закохалась в майстра вона до нестями,
Разом з ним по небу та й літала
І під білий вельон стала.
Ох, якби вона долю знала,
Що його кохання - дим.
Лише прийшла, стала на поріг, як з неба грім
І бідне серденько каменем стало,
А біла квітка враз зів'яла!

Приспів.

Як малюнки на скелі, вибиті на вікні,
Так біла квітка лілея до смерті на плечі
І сяють бездушні зорі, блищить плита,
А залишки фарби на твому тілі
Змиє підземна ріка.

Приспів. (2)