Луна

Тримаєш у руках ти своє серце,
Цей кришталевий символ із його образ,
За ним ти пролила вже сліз озерце,
І так стається вже давно не перший раз...
Знову одна, зорі вмикають місто,
І накриває тиша, що гучніш за світ...
Твоїй самотності тут просто тісно,
І весь твій біль, немов літак, що йде на зліт.

Приспів:
Тихий голос - луна, з нею знов розмовляє,
Про що плаче вона - тільки ніч темна знає...
Розділили любов і лише напівсерця,
Вона досі живе, та й воно розіб'ється...
Тихий голос – луна, це останнє, що має,
Тільки пам'ять зі слів її знов обіймає...
Переплутані сни і надія остання,
Заживуть почуття, і погасне кохання...

Рахуєш ти хвилини, наче вічність,
Знов імпульсивно набираєш кожен раз,
Важко прийняти, що тепер це дійсність,
На нього ще тримаєш більше ста образ...
Фрагменти в пам'яті, ну, дуже стисло,
Тебе накриє тиша, що гучніш за світ,
І лиш самотності вмить стане тісно,
Увесь твій біль, немов літак, пішов на зліт...
Ти забудеш його – не читай переписки,
Ці красиві слова, як цитати із книжки.
Загориться вогонь ще у твоєму серці,
Знов щасливу себе ти побачиш в люстерці!

Приспів.