Не зривай троянду

Зацвіла дика ружа червневим маєм
І розлились духмяні пахощі в гаю...
Встало сонечко рано над небокраєм,
Закохалось у її вроду чарівну...

Зацвів кущ троянди, пелюстки запашні,
Дика ружа, дика ружа самоцвітом,
Та немов юна діва стоїть у журбі
І жде своє кохання зоряним літом...

Квітка троянда горить, палає у вогні...
І дарує для подорожніх мить щастя.
Шипи захищають від вітрів на землі,
Від людських гріз, які несуть їй нещастя...

Давним давно колись їхав лицар на коні,
Зламав троянду і викинув під ноги.
Любив її, як цвіла красою навесні,
З тих пір цвіте дика ружа край дороги...

Коли цвіла, в саду любувався красою...
І дивився їй у очі зранку до ночі.
Зламав квітку не вітер, а своєю рукою...
І від болю страждає її серце жіноче...

О, не зривай троянду, квітку кохання,
Нехай соловей співає їй ніжні пісні!..
Вона запалює свято, дарує вітання,
Тож не ламай чужу доленьку у житті!..