Дівоча Запорізька

Нагадаю піснею, може ще не пізньою,
І скажу коханому: — Чуєш, дорогий?
Ти — на правім березі, я — на лівім березі,
А коли ж посходяться наші береги? | (3)

Може не протовпився, хлопче, до автобуса,
То до мого берега припливи в човні.
Час тобі, вродливому, побувать на лівому, —
Вже ж пороги канули в темній глибині...
Чи у тебе й серденько — в правій стороні? | (3)

Знов дівчата парами ходять з сталеварами.
Ти ж засів між книгами... Може, й постарів...
Симпатична міміка в хлопця-коксохіміка,
А твоїх нема в нього ні очей, ні брів... | (3)

В місті нашім є одна вулиця Возз'єднання
Може б, там зустрілися ми хоч навесні?
А тобі все ніколи... Вибери канікули, —
Про любов хоч поглядом натякни мені! | (3)

Вже мотив ліричної лине і з Космічної,
Де квітки — в два яруси, до зірок — доми...
Місто розростається, серденько й питається:
На якій же вулиці зійдемося ми?.. | (3)