Вона любила дощ

1.Вона любила дощ, а дощ любив її...
Приходив уночі, сідав на підвіконні,
Він знав про неї все, читав її вірші
І цілував її простягнуті долоні.
Він цілував її простягнуті долоні...

Вона ділила з ним і радість, і печаль,
І сльози під дощем здавалися водою,
Котились по лиці, немов гірський кришталь.
Їх бережно збирав і забирав з собою.

2.Смішний романтик дощ у душу заглядав,
Він плакав про своє, у шибку бив щосили.
Він знав, що він пропав, і мріяв про одне,
Щоби вона його так само полюбила.
Він так хотів, щоби вона його любила...

Вона ділила з ним і радість, і печаль,
І сльози під дощем здавалися водою,
Котились по лиці, немов гірський кришталь.
Їх бережно збирав і забирав з собою.

3.Вона любила дощ, а дощ любив її,
Тихенько обіймав її тендітні плечі,
Він спокій дарував і мир її душі,
Він рятував її від болю й порожнечі.
Любив і рятував від порожнечі...