Дівчина-жінка

Чиста, як божа роса, Дівчинка кольору літа.
Ця незрівнянна краса Словом живим оповита.
В слові тім ясність думок, Пісня левад біля річки.
О, цей прозорий струмок. О, ці солодкі порічки.
Дуже солодкі порічки...

Жіночка кольору беж... Стильна, як осінь ласкава.
Світла, велична. Авжеж. Йде листопадом як пава.
Плащ у руці. Портмоне. Осінь із запахом диму
Кличе невпинно мене В білу, закутану зиму.
В білу, закутану зиму...

Пані поважна, в літах, Кольору сірої мжички.
Чоботи вже на ногах, А на руках рукавички.
Шалі, спідниці-гаде... Вірші про бабине літо.
Пані поважно іде... Скільки всього пережито.
О, Скільки всього пережито...

Де те дівчатко з квіток. Де ті два бантики сині.
Літо, жара, холодок. Поле і те в ластовинні.
Де та панянка, ну де... Де її очі блакитні.
Осінь розхристана йде... Мрії залишились в квітні.
Мрії залишились в квітні...


І вже зима, як саван... Пані щось пише ще й досі
Про ясне сонце й туман, І ластовиння на носі.
Потім заварка міцна, Кольору темної нічки.
Ось і зима, а весна.. Капає воском зі свічки...
Капає воском зі свічки...