Ми запізнились на життя

Ми запізнились на життя,
Щоб одне одного впізнати.
В якомусь вимірі – це втрата.
Терпка й безглузда, наче страта,
Де не здійснилось почуття.

Ми запізнились на маршрут,
Де двоє – не в бою, а вдома,
Де замість крапки в серці – кома,
Де не потрібна оборона,
Де все ж розкрився парашут.

Ми запізнились на слова,
Які не ранять, а тримають,
Які мовчання не ламають,
Які не судять – а приймають,
Що рік в житті – лише глава.

Та, може, пізно – теж не край,
А інший вхід у ту ж реальність,
Де час – не вирок, а формальність,
Де втрати – це не про фатальність,
А тихий, змінений наш рай.

Нехай не все між нас збулось,
І доля нас не поєднала,
Між нами тиша виростала,
Яка гучніше за фінали –
Бо в ній усе вже... відбулось...