Сама собі

Прожила, пробігла... Пролетіла...
А сьогодні в хаті своїй сіла
І згадую той шлях, усі ті віхи,
І воду ту, що капала зі стріхи.
І згадую, і каюсь, і вже пізно.
Осіннє небо дивиться так грізно.
Зимовий ранок кличе на побачення.
І кожен день сьогодні має значення.

І кожна ніч давно вже не весняна,
А від тривог на клаптики порвАна.
І кожен ранок, з чаєм для зігріву,
Мене вітає стомлену і сиву.
І час летить, його не зупинити.
І скільки ще лишилося пожити.
І скільки днів відведено активних.
І скільки їх ще буде депресивних.



Усе ще буде. Вірю, точно знаю,
Бо я весну щороку виглядаю,
Як пташку, як дитину, що в дорозі,
Як квітку, що зів'яла на морозі.
Усе ще буде. І ось цей бузок,
І у дорогу ситний "тормозок".
І "перекуси" в полі на межі.
І майський дощ для спраглої душі.

Ну а сьогодні Миру, лише Миру.
І тим, що втратили житло, квартиру.
І тим, хто покалічений, спокОю
І нашу приязнь кожному герою.
І дітям - щастя, радості, майбутнього.
І кожному - кохання незабутнього.
Ну а собі - букет півоній
І "як там ти?".... – почути... в телефоні....