Як тільки ніч

Як тільки ніч - то знов думкИ запеклі...
І знов у нього на душі пожар.
Любить її - й горіти в мУках пЕкла?
Чи загасити цей нестЕрпний жар?
Вона, вона.. Вона ж дарУє крИла!
Та пОгляд знОву, мов туман, застИг:
Вона йому все серце обпалИла!!!
Та..., як вона, - не буде вже таких!

Вона... Вона - це вИстраждане літо...
Стрімка, бурхлИва, як гірськА вода.
Вона - кринИця, спрАгою налИта,
ІспИть її всім тілом він жадА.
Та спить її - втонУть в глибИнних водах :
І хОчеться, й стискАє душу страх...
Її він бАчить - завмирАє пОдих.
Її ім'я - то пісня на вустАх.


І знову він стоїть в німім мовчанні.
І знов у пам'яті цвітуть її сліди,
Бо де вона - п'янять троянди чАйні,
І золотяться в прОменях садИ...
Як тільки ніч - то знов думкИ запЕклі...
І знов у нього на душі пожар.
Любить її й горІти в муках пЕкла?
Чи загасИти цей нестЕрпний жар?

Любить її й горіти в муках пекла?
Чи загасити... цей нестерпний... жар?