Ще буде посміхатись Україна

Сади вже відцвітали... ще цвіли...
Ми й цю атаку знов пережили.
Добу тривала. Кожен день - на півдні.
Ми з вами, дорогенькі, стали рідні.
Нас поріднила чергова тривога,
І ця нелегка, фронтова дорога.
І цей горОд, що знов до себе кличе.
І ця роса, що за подолки смиче.

Нас поєднала Віра, Правда, Воля.
У нас із вами однакова доля -
І жити тут, і вижити, й здолати.
І прапор Світла високо тримати.
У нас щоранку знову перекличка...
Це вже святе, це нова наша звичка.
Ми знаємо, що значить "укриття".
Ми розуміємо цінну життя.

Ми різні всі. І всі ми однакОві
У Жмеринці, у Харкові, у Львові.
Ми посивіли в двадцять другім році
І до сих пір біда на кожнім кроці.
І ми воюємо хто де, але воюємо.
Ми руку матері давно вже не цілуємо.
Ми розгубили всі колишні звички.
Вже не співаємо веселу біля річки.

Бо час не той. Бо інші ми, бо різні...
Цвітуть сьогодні яблуні лиш пізні.
Ще зацвіте біля вікна калина.
Ще буде посміхатись Україна!