Однакові

Нерозважливо тонем в осені.
Називаємо втому знаками,
Літо спалене – літом скошеним.
Не вимірюєм час байдужістю,
Не ховаємо очі в повені.
Але простір між нами звужено,
І слова наші болем сповнені.

Хтось не встигне за серця тактами,
Хтось когось не впізнає в осені.
І старіти ми будем нарізно –
Вкрай однакові і спустошені...
Ми однакові...
І спустошені...

Тим гарячим, палким, нездійсненим,
Що лишилося за туманами.
Я не стану для тебе дійсністю,
Ти не станеш мені останньою.
Тільки шкіра від мряки стягнута,
Тільки пальці без слів торкаються.
Нам би просто назад – побачити
Все, що з нами уже не станеться.

Хтось не встигне за серця тактами,
Хтось когось не впізнає в осені.
І старіти ми будем нарізно –
Вкрай однакові і спустошені.
Ми однакові...
І спустошені...


Нам би тиші на двох і захисту,
Щоб ця осінь була причетною.
Та під небом одним беззахисно
Ми рятуємось знову втечею.
Коли зливу ми вип'єм дочиста,
Ніжність зітремо між долонями,
У двобої сердець із совістю
Хтось залишиться переможеним.

Хтось не встигне за серця тактами,
Хтось когось не впізнає в осені.
І старіти ми будем нарізно –
Вкрай однакові і спустошені.
Ми однакові...
І спустошені...