Торбин брат

Докучило підшивати
Подертії сита,
Пішов циган молотити
За торбину жита.

Пішов таки недалечко —
До свого сусіда...
От молотить та й молотить
Зрання до обіда.

Перекинув, може, з копу,
Хтів би й попоїсти,
Та господар, як на збитки,
Не дає і сісти.

То наймита з ним поставить,
А то сам молотить.
Потягає бідний циган,
Аж піт з нього котить.

Перекинув копи зо дві,
Ба вже і смеркає.
Чи не годі з нас, панотче? —
Сірома питає.

І господар спочив добре
Та й до нього каже:
Помолотим іще трохи,
Заким сонце ляже.

Знов молотить бідний циган,
Аж піт з нього котить,
Виглядає поза хату,
Ба вже й місяць сходить.

Іскривився сіромаха,
Спину нагинає.
Чи не годі з нас, панотче?
Або що? — питає.

Та щось,— каже,— не то світить
Край ваших віконців!
Як-то,— каже,— не то світить?..
Та ж то братик сонців!

Коли братик — так і братик,
Нічого чинити;
Мусив бідний циганюга
Всю ніч молотити.

На другий день той із хати,
А циган у хату.
А, здоровенькі, панотче!
Чи не можна б плату?

Можна,— каже,— чом не можна,
Як не дати плати?
Ходім,— каже,— до засіка,
Будем насипати.

Прийшов циган до засіка,
Торбу підставляє.
Пішов гарнець, пішов другий.
Чи годі? — питає.

Насипайте іще,— каже,—
Сипле той і п'ятий.
Ба вже сипле і дев'ятий.
Чи не годі, брате?

Ні, не годі! Насипає
Цілу мірку жита.
Коли гляне — аж там торба
До мішка пришита.

Іскривився пан господар,
Голову схиляє.
Чи не годі із вас, куме?
Або що? — питає.

А щось,— каже,— ваша торба
Та підшита чорним...
Підшитая?.. Насипайте!..
Таж то братик торбин!