1 травня 1986

Сину мій, не виходь на вулицю,
Хмари дивні на місто сунуться.
Краще вдома сиди, пограй,
Ось – пігулка. Бери, ковтай.
Рідна моя, кохана, мила,
Може в Ялту? Ти давно ж хотіла?
Або кудись? Скажи! Аби не тут.
Дозволь уберегти хоча б тебе одну.
Друже мій, давай, не питай,
Все кидай! Їдь, не зволікай!
Повернешся потім за тиждень, може,
Мені - подякуєш. Ну не крив рожу!
Я не можу казати. Благаю, почуй!
Іншим не кажи. Себе рятуй!

Мовчи. Мовчи. Нікому не кажи.
Тепер наші сліди не скриють
Років тисячі...
Мовчи. Мовчи. Нікому не кажи.
Стільки вже брехні,
Що саме повітря в ній...

Нікому не кажи. Це наказ згори.
Тільки речі свої треба – випрати.
Краще – викиньте, або... Залишите!
Вам яка різниця? Вас колишить ще?
Там сто десять кілометрів,
Вважайте – двісті.
Товаришу Кравчук, ви чого такий кислий?
Товаришу Кравчук! Не треба питань,
Ви комуніст чи ні? Давайте без вагань!
Вам же до параду треба готуватись!
Вас чекають діти. Ну чого боятись?
Чи ви забули свої обов'язки? Не забув.
То марш, Леоніду! Виконуйте.

Мовчи. Мовчи. Нікому не кажи.
Обличчя червоніє, це бо сонце
Нагорі.
Мовчи. Мовчи. Нікому не кажи.
Присмак металевий, це заводи
Навесні.

Рідна моя, кохана, мила,
Будь ласка, вивези за місто сина
І твоє пальто, там, де сірі смуги,
Викинь чи спали, я благаю, люба,
Бо так треба, чуєш? Ну, почуй мене!
Іншим не кажи, рятуй лише себе.

Він залишиться тут,
Щоб був парад взірцем.
Майже двісті тисяч душ
На п'ятсот рентген.

Мовчи. Мовчи. Нікому не кажи.
Тепер наші сліди не скриють
Років тисячі...
Мовчи. Мовчи. Нікому не кажи.
Стільки вже брехні,
Що саме повітря в ній...