Безрідні

Сідлай коня вороного,
Ой, брате-козаче!
По нас в світі широкому
Ніхто не заплаче, —

Хіба воля, стара неня,
Та серце-рушниця,
Хіба коник - братко милий,
Та шабля - сестриця...

Ой, брязнемо кишенею
З грішми золотими,
Де й візьметься родинонька
Сестри й побратими.

Ой, ляжемо від турчина
На полі, як треба, —
Одно тільки й побаче нас
Сонечко із неба.

Стане жалібно кувати
Зозуленька вранці,
Стануть вити-голосити
Вовки-сіроманці...

Доле ж моя, доле моя,
Тяжко в світі жити,
А ще ж таки не хочеться
Рученьки зложити...

Туман з поля підійметься
Й сонечко прогляне,
Минується негодонька
Й доленька настане...