Чарівна ліра

В темну ніч, де сніги стеляться,
Де земля пам'ятає імена.
Йшов сліпець, була хурделиця,
Ніс він ліру - старшу за літа.
Він не знав ні дому, ані імені,
Ким він був у колі давніх днів.
А у струнах - шепіт племені,
Тих народів, що зникли без слідів.

Приспів:
Грай, чарівна ліро, грай,
Поки світ ще чує слово!
Хай прокинеться наш край
Від мелодії живого!
Грай, чарівна ліро, плач
Про любов і давній гріх!
Хай почує нас глядач,
Хай лунає біль і сміх!
Грай, чарівна ліро, грай,
Поки серце ще живе!
Хай почує темний гай
Правду, що в пісні пливе!

На узліссі - тінь у білім платті,
Очі - як холодний лід.
Каже: Ти - останній, хто співав,
Я чекала довгу сотню літ.
Він торкнувся струн - і ніч здригнулась,
Срібний місяць впав у чагарі.
Доторкнувся струн - і степ озвався,
Затремтіли сяйвом зорі угорі.

Грай, чарівна ліро, грай,
Поки тінь іде за мною.
Хай почує темний гай
Пісню, зшиту тишею й війною.
Грай, чарівна ліро, плач
Про любов і давній гріх!
Хай почує нас глядач,
Хай лунає біль і сміх!

Не в мечі є сила роду,
Не в короні - правда днів.
Поки пісня йде з народом -
Хай почує світ мій спів!
Не важливий хрест і меч -
Лишиться лиш завжди звук...
Не важливе тіло й кров -
Лиш пам'яті є вічний круг...
І коли зійшло червоне сонце,
Ліра стала світлом у руках,
А в долині - кожне серце
Несло пісню далі у віках.
Кажуть досі, як туман лягає,
Ніч стає густіше за смолу,
Чарівна ліра десь співає
Про забуту правду і весну...

Приспів.

Кажуть, досі, як земля зітхає,
Перед бурею чи весною,
Чарівна ліра знову грає -
Пам'ять світу між тобою й мною...