Сокільська княгиня

Не знаю, о, братя, чом нині
Такий обгортає мя сум...
А то та Сокільська княгиня
В одно се не сходить ми з дум.

І сонце за Діл вже сідає,
І мракнуть всі гори вже сном,
Лиш той ще Сокільський синє,
Як з золота кутий шелом.

А долом жасний та глубокий
Той Черемуш дикий гутить,
Як сокіл, як той бистроокий,
Що совма на лови летить.

А 'д горі княгиня прекрасна
Як з маймуру кута стоїть,
Коси як золото ясні
Пустила вітрам на роспліт.

А долом хороший керманич
Кидровов дарабов летить...
0, вже-ж бо пора му на на-ніч,
0, вже-ж бо пора му прибить.

А тая-ж княгиня там 'д горі
Почала косу чесать,
А чешучи косу, як море,
Чудесних пісень співать.

А той там керманич в долині
Забув за дарабу й за світ.
В одно ся лиш дивить 'д княгині,
Що там на Сокільськім стоїть.

А Черемуш, братя, глубокий,
А Черемуш дикий як біс!...
А Черемуш, братя, по скоках*
Розбиту дарабу поніс.