Пам’ятаєш, Йоланто

Пам'ятаєш, Йоланто, літо зі сну?..
Ти писала: "Ой, як зле!
Їдь сюди і розбий вже суму стіну,
Щось для мене зроби хоч мале..."

Мав я мало бензину, їхав вночі,
А двигун хропів як вві сні,
Щоб в Тобі знову бути, кляв і спішив...
Та мені було просто в ті дні...

Син твій спав за стіною, чуйний як птах...
Зичу я, щоб щасливим він ріс...
Ти сказала ніколи, ніколи аж так,
Так солодким був смак твоїх сліз...

З твоїх обіймів я звільнявсь під ранок...
Ніч насувалась, знов шукав твій ґанок...
Наче за Місяць Сонце сховалось...
Буде щось схоже через років сто...

Йшли черниці босоніж, а сонце вниз,
Впасти вниз ніяк не могло...
На Тойоту твій хлопець скубав бабло,
Це для нього життєвий був приз...

Так любив він порядок і повне скло,
Наречену мав гарну як сон...
Він казав, що з арабом в неї було,
Перейшов він тоді рубікон...

З твоїх обіймів я звільнявсь під ранок...
Ніч насувалась, знов шукав твій ґанок...
Наче за Місяць Сонце сховалось...
Буде щось схоже через років сто...

В теплій жили ми ванні і рідко так
Виринали назад в справжній світ...
Чародійка горілка булькала в нас,
До мети закривала просвіт...

Я не знаю навіщо почалося так,
Чом все згасло теж не скажу...
Всякі різні зі мною, рідко сплю сам,
Та за днями простими тужу...