Балада про ворона

Закохався Чорний Ворон
Та в Голубку Білу,
Звісно "серцю не накажеш",
Якщо прикипіло...

А Голубка покохала
Юного Сокoла,
Що кружляв навколо неї,
Цілий день по колу...

Геть забулася сердега,
Що навчала мати -
Ясний погляд, дужі крила,
Як не покохати!..

І крилом махнувши білим,
Піднялася в небо...
Що ж ти робиш, Голубонько?!
Не треба!.. Не треба!..

Стрепенувся Чорний Ворон,
Кинувся за нею,
Лиш ковзнyла тінь по полю
Жовтою стернею...

А той Сокіл, все літає,
По колу... По колу...
І угледівши Голубку,
Падає додолу...

Вітер крила роздирає,
Б'є в зболілі груди.
Рветься Ворон взяти вгору...
Що ж то воно буде!?.

І на мить закрив від світу
Голубку собою.
Розлетілось чорне пір'я
Понад полем бою...

Та не рівні були сили
В повітрянім герці,
Вирвав Сокіл Воронові
Скривавлене серце!..

Що ж... Тепер боліть не буде...
Не сталося дива,
А Голубка хай літає,
Хай буде щаслива!..