Безмовний

Безмовних і свій,
І чужий не жаліє,
Безмовний одвік
Себе знищує сам.
І рими вставляю
В рядки, як ножі, я,
Бо, може, здадуться
Вони юнакам...

Вони, юнаки,
Іще виростуть в молодь,
Їх голос розправить
Над світом крило.
Гей, кат і тиран!
Хоч петлю, хоч ярмо ладь,
Усе, що зготуєш, –
Багно і трухло...

Поточаться в нори
Крикливі й зисковні,
Юнацької крові
Проллються річки.
По волю здобуту
Примчаться безмовні,
Щоб спрагло натішитись –
І мовчечки...

Та воля не може
Неволею статись,
Хоча обнімає
Тісніш од петлі.
Й чи крикнути треба,
Щоб разом зостатись,
Чи мовчки покинути
Обшир землі...

Живє, Білорусь!
Чи Long lіve!..
Чи Nіech žyje!
Аби не мовчання
В затятій губі –
Безмовних і свій,
І чужий не жаліє,
Безмовний одвіку –
Сам ворог собі.