Океан

Я не знаю – є
Що ще більш таємне,
Як це співуче слово –
Океан?..

Скільки людей-героїв
В твої простори впивалося –
Скільки надій ламалося
Крізь туман...

Скільки народів твоїми водами –
Крізь піну невірних хвиль –
Змагалося з бурями й непогодами
Проклинало могутній
Штиль...

Скільки губів безгучно зціпилось
В бажанні непевних ран
І проклинало – й благословляло
В шепоті:
Океан...

І я – закоханий – я наче мрію –
Прагну хвилинами наигостріших стум
До тебе – в обрій — приходь – зогрію
І душа повна невиразних
Ран...

Що це мені й сьогодні вдарило –
За колом полярним – барабан?
Серце в мені клично захмарило –
Океан – Океан!