Прокидайся, мій Бог

Як отруту. Як шаблі й ножі циркові.
Наче цвях. Наче біль. Як пекельні вогні.
Як думок-тарганів у моїй голові,
Я ковтаю гіркий, неприборканий гнів.

Він густий, наче мед, і смердючий, як смог.
Затуляючи рот, заклинаючи "Ні!"
Воскресай, воскресай, мій розгублений Бог.
Ти потрібен мені. Так потрібен мені.

Гнів жене мої сни, і надії жене.
Наче риба лежу і мовчу, як німа.
Я ковтаю його – він ковтає мене,
І у нашім бою переможців нема.

Він купає мене у відварах гірких.
Він за мною летить, наче дика оса.
Розбиває війну на ракети й зірки...
Прокидайся, мій Бог. Воскресай!..
Воскресай!..

Не питаєш, а я не кажу тобі, ні...
Що під ліжком моїм – не тривога, не страх.
Там шкребеться, як щур, спопеляючий гнів
І цілує мої скам'янілі вуста.

Він вбиває мене сорок раз в сорок днів.
Він як море, а я – одинокий маяк.
Прокидайся, мій Бог, ти потрібен мені.
Прокидайся, старий, тут без тебе ніяк...

Гнів жене мої сни, і надії жене.
Він за мною летить, наче дика оса.
Я ковтаю його – він ковтає мене...
Прокидайся, мій Бог. Воскресай!..
Воскресай!..

Прокидайся, мій Бог.
Ти потрібен мені...
Прокидайся, мій Бог...