У місті

У місті ідуть пересічні дощі в листопаді,
Трава виростає у травні, а квіти у квітні,
Спекоття у липні засмалює в третій декаді,
І зорі типові тріпочуть у сутінках літніх.

А ще там старіють слова неважливі, порожні,
Як дзвони розбиті на дні неживої криниці,
Не можна напитися спраглим німим подорожнім,
Бо чорне провалля ховає свої таємниці.

У місто приходять із ночі солдати-поети:
В наплічниках складені ямби, верлібри та рими,
Палають метафори сонцем на бронежилетах,
І строфи ритмічно прямують у лаві із ними.

І слово мужніє, неначе гартована криця,
Пісні стають гострими, наче мечі перед боєм,
Давно пересохлі, забуті богами криниці
Ущент наливаються сяйвом, водою живою.

Звитяжці дорогами міста крокують невтомно,
Їх гучно вітають містяни, прощаються в тиші.
Солдати ідуть за тумани, у стогони грому.
Лишаються вірші.