Пес

Дикий пес у бетонних руйновищах
Заблудився між сталими й змінними,
У подвір'ях шукає зимовище
Попід стінами, попід стінами.

Він - облуда сучасного вічного,
Лютий ворог застиглому й давньому,
Він живе, як у світі магічному,
Не по-справжньому, не по-справжньому.

Замилований небом розколотим
Із вогнем блискавиць і драконами,
Зі словами молитви, мов золотом,
Та прокльонами, та прокльонами.

Його місто убито холерою,
Його вікна пропали зі шторами.
Пес за звичаєм бродить химерою
Коридорами, коридорами,

Лабіринтом жахливим, заплутаним,
Де ліворуч роки зачаровані,
А праворуч із гострими путами
Непоховані, непоховані...

Він шукає загубу, вдивляється
Серед вітру і снігу колючого.
То зникає вона, то з'являється
З неминучого, з неминучого.

А довкола чорти та святенники.
Пес блукає в безчассі, дратується:
Бо кохання і смерть як іменники
Не римуються, не римуються...