Як ми живемо

Ми до ринку рік за роком
ідемо невпинним кроком.
І хоч він нам вилазить
боком,
але успіхи є теж:
є в нас прапор, рідна мова,
наша бідність тимчасова...
І колись нам буде кльово,
як в Анголі й Бангладеш.

Взагалі там, в тім Лаосі,
всі і досі голі й босі,
і усе там мають в носі,
крім бананів та у-шу.
А за нас парламент дбає —
і годує, і вдягає,
і регулярно нас взуває,
і навішує лапшу.

Ми щасливі з його планів —
і не треба нам бананів.
Он, у Бірмі — всі без штанів.
А що, ми гірші, як вони?
Тут нам випало вродитись...
І тепер нема де дітись.
Отже, мусимо гордитись —
і не треба нам штани.

Україна — це Європа
(як направо йти від Чопа).
Правда, біля Конотопа
трохи своїх є проблем...
Та як мислити логічно,
в нас не все є так трагічно,
бо ми геополітично
у Європи виграєм!

В нас тут, в центрі, яку раю,
а ті шведи десь там скраю.
Узагалі я сумнів маю,
що там вміють гопака.
Ми хоч бідні, але горді.
Нам не треба їхніх "фордів".
Ми й самі червономорді
від борщу із буряка.

Ось вони живуть там чесно,
і духовно, і тілесно...
Ну кому то інтересно —
що не крок — "пардон", "мерсі"!
А в нас тут кожен
справу знає —
хтось виносить, хтось ховає,
хтось тікає, хтось лапає —
і задоволені усі!

Взагалі, якби не крали,
в нас би люди ніц не мали.
Он, машин понакупляли —
вже й по місті не пройдеш!
Зараз всі вкладають совість
у майно та нерухомість.
А сумління і свідомість —
це для негрів, в Бангладеш.

Комуністи вміли красти:
щоб самим
з крісел не впасти,
й щоб народу не пропасти —
лиш би вірив в Світлу Путь.
А нові, як ся дірвали,
так все швидко розікрали,
що колись в ЦК й не знали,
як no-справжньому крадуть!

І тепер вони щасливі —
крайні праві, крайні ліві...
Все в Нью-Йорку й Тель-Авіві
поховали і — ку-ку!
І хоч на них немає кари,
та вже плачуть по них нари.
Всі вони в Степана Хмари
є в блокноті у списку!

Ми знов підем голосувати,
щоб той уряд поміняти.
А пораду хочу дати —
щоб на бартер їх мінять:
на якусь корисну справу —
на шкарпетки, нафту, каву...
Ось тоді я за державу
чистий спокій буду мать!