Танго

Передмова:
Там, де нас немає і не буде,
сніг упав на вежі і сади.

Як ми ходимо обоє
нетрями старою дому!..
Гобелени і гобої
славлять пару невідому,

ніби бачать нашу змову:
кожен дотик — теплий спалах.
І тоді ми знову (й знову)
переходимо в дзеркалах.

На годиннику з гербами,
як завжди, година друга,
і крадеться вслід за нами
може, туга, може, фуга...

Повз портрети і портшези
з нами йде луна від кроків.
Ми кудись надовго щезли
(двісті років? Триста років?).

І, коли вже стане темно,
з неопалених покоїв
(я, здається, вівся чемно,
я нічого не накоїв),

у жаркі вогні неонні
повертаємось навіки.
Я несу тебе в долоні,
а життя таке велике...