Украли літо

Вересневі дощі... Одягнулись в плащі люди.
Світ від холоду вкляк і тепер тільки так буде.
Чи настав Страшний Суд, чи якийсь п'ятий кут, може?
Відпусти нам гріхи, дай нам ноги сухі, Боже!
А на Таїті живуть у нескінченнім літі.
Банани жують і байдики б'ють...
Хоч трішки би негром побуть!
Над тобою діра, а під нею стара діжка.
Вересневий каприз — краплі падають вниз, в ліжко.
Бачу руки твої, бачу ноги твої сині.
Хочу тебе зігріть, але все булькотить в піні...
Яка погода — така твоя краса і врода.
І в тепле життя нема вороття — бо змерзли усі почуття!
Обкалюжений світ у полоні сюїт хмарних.
Тисячі парасоль і поламаних доль марних.
І сховатись мені наяву, чи вві сні ніде.
У очах моїх жах і дірявий мій дах їде...
Украли літо! Зробили замість неба сито.
І винних нема — шукати дарма,
Для бідних лишилась зима.
Липневі ранки поклали у швейцарські банки.
Лиш хмари у нас і тільки щораз зростає рахунок за газ.