Люцифер

Повертав долі дишло –
Та забракло снаги.
З мене Бога не вийшло,
Хоч не вийшло й слуги.
Я боровся запекло –
Небо й досі трясе...
Я тепер маю пекло,
А хотів мати все.

В небі крила махали –
Ми зчепились удвох.
Як ти крикнув, Михайле! –
"Хто за Світло – як Бог?!" –
І образа розквітла,
Я спинився, як стій:
Наче ж я – Воїн Світла.
То за що ж ото – бій?..

Щезла сила з правиці
До самого плеча...
Не твої блискавиці
З вогняного меча,
І не янголи хором,
І не блиск Божих риз –
А пекучий той сором
Мене скинув униз.

Як дивився згори ти,
Опустивши свій меч!..
"Бог – це здатність творити,
А не влада без меж!.." –
Громом янгольська пісня
Душі рвала із дна –
Та для мене – запізно;
Я уже – Сатана...

Щось там стисли лещата
Наче ж серця нема –
"Бог – то здатність прощати..."
Сатана – то пітьма...
То ж тримай свою Сферу,
Що не далась мені, –
І пробач Люциферу,
І не вір Сатані!..