Дежавю

Доста законів, та щось Вашинґтони не квапляться
Ні в гетьманати, ні в ради, ані в директорії...
Ми все ждемо. І все смокчемо з преси по крапельці
Трунок цинізму, мов бром для читання історії.
І сміємось, щоби серце даремно не краяти:
Хто нас, мовляв, перевершить на цілій землі
В рідкіснім вмінні можливості ґавити й гаяти,
В дивнім таланті ставати щораз на граблі?

У ярмі, в кайданах од часів Богдана -
Від нього самого в неволю оддана...

Буремний вік, війни та смути хижий вир.
Як з нього вирвемося – в прірву чи в прорив?
Твій вибір, гетьмане! Твій виклик: вкласти мир,
Знайти союзника між давніх ворогів.
І він знайшов – собі на сором, нам на сум
Уклав угоду, наче вирок підписав...
Лицарську славу спереяславив на глум,
Й нащадків стогоном здригнулись небеса.

Гей, ти Богдане, гетьмане,
Занапастив Україну і мене.

Хочеш – лягай і вкривайся жалями, мов саваном.
Хочеш – поплач, з пліч не скинеш боргів неоплачених!
Шанси, мов позику, доля дає під заставу нам,
Й наша застава – мільйони забитих і страчених,
Вмерлих від голоду, вмерзлих у сніг, замордованих,
І ненароджених світлих сестер та братів...
Дивляться мертві на згарища шансів змарнованих –
Не повернути ні шансів, ні людських життів.

Під Києвом, під Крутами
Був страшний бій з ворогами...

Двадцятий вік до зброї кликав вояків –
Шрам рабства змити струмом крови, а не сліз!
Та що, як рабство в головах провідників –
"Слов'янська єдність, пацифізм, соціялізм"?
І ось наказ: усім додому йти з казарм!
Ми - мирні люди, тож чого боятись кривд?
...Вже незабаром будуть Крути та Базар,
Тоді – терор, голодомори й табори.

Червоніє сніг на полі,
Де пролилась кров героїв...

Вічні сюжети блукають роками й століттями,
Вічна вистава тих самих піґмеїв та велетнів.
Значить, земля ця родюча і далі родитиме
Жертвенних лицарів і патентованих телепнів.
Гинути – першим, а другим – лишатися дурнями...
Знову на сцені історії треті, котрі
Викажуть ворогу хід потаємний в Батурині,
Кинуть країну, мов карту у шулерській грі.

Разом нас багато,
Нас не подолати!

Ну ось і наші дні вкарбовано в скрижаль –
Салют і танці, помаранчевий Майдан...
У тьмянім мреві історичних задзеркаль
Химерним відблиском спалахує цей тан.
Там Драгоманов – польовий наш командир –
Взяв булаву і Самойловичу підніс...
І Винниченко нам несе не меч, а мир,
І викаблучує під реп полковник Ніс.

Ми - не бидло, ми - не козли,
Ми - України доньки й сини!..