Пісня про ліліпута

Скінчилась вистава, погасли вогні,
Затихли й оплески й сміх дитячий,
Циркач ліліпут у щасливому сні
Велетом раптом себе побачив.

Одразу маленьким став його дім, |
В якому так довго він був нещасливим, |
Тепер ліліпута вважають усі |
Великим і добрим, і справедливим. | (2)

Не чує він слів тих, що гострі, як ніж,
Отруйні неначе змієні жала,
Бо всі, хто сміявся над ним раніш
Чи то полякались, чи заповажали.

Вражає усіх його вигляд і зріст, |
Тепер йому заздрить ледве не кожен, |
І тільки одне в нього, як і раніш - |
Костюм підходящий купити він не може. | (2)

Скінчилась вистава, погасли вогні,
Затихли й оплески й сміх дитячий,
Циркач ліліпут у щасливому сні
Велетом раптом себе побачив.

Та ранок вітрила підняв голубі, |
Кімнату в сонячним світлом закутав, |
Шкода, що він велетом снився собі, |
Бо як прокидатись йому ліліпутом?.. | (2)