У вінок Кобзареві

У провінційному місті живе дівчинка –
Зелене волосся, солом'яні очі,
Вона не підозрює про існування вічності
І взагалі нічого не хоче...

Правда, мріє про срібні кліпси
І джинси хоча б місцевої фабрики,
А мати щодня погрожує клізмою
І вкотре переховує древні ретушні фарби...

А ще дівчинці мариться великий пе**с
Ведучого із місцевого телеканалу.
Вона його не бачила і, запевне,
Жодного разу не відчувала,
Але хто заперечить мрії дівочі?..

Ех, зелене волосся, солом'яні очі,
Народилася б ти хоч століття тому,
Була б мавкою або відьмочкою...

Та дівчинка зором пропікає пітьму
І уявляє себе на черешні повішаною.
Поряд заплакану маму уявляє,
Близьких сусідів, дільничого злючого,
Та раптом ідилію цю затуляє
Сто разів омріяний чл** телеведучого.

І вона знову тане від млості,
"I love you" шепоче у простір
І усміхається... Що не кажіть,
Але справжня мета нам не дасть
Розпрощатись зі світом...

І дівчинка лізе у крісло,
І вкотре зубрить "Заповіт" –
Задовбала її вже вчителька
Цим "Заповітом"...