Балада про паузу

Зал шелестить, немов ідуть
Осінні затяжні дощі,
Вживають слова каламуть
Для виправдань і хитрощів,
А сповіді усіх часів
Скидаються на кляузи,
І, щоб переконати всіх,
Слід витримати паузу,
Слід витримати паузу!

Глядачки в позах породіль
Який ще коник викинуть?
Риплять, кахикають ряди
І нетерпляче шикають.
Як їх навчити сенсу тиш?
Загата струн на повінь фраз.
Цінують ті мовчання лиш,
Хто за слова платив хоч раз,
Хто за слова платив хоч раз!

Я все мовчу, дивуються, вже геть ідуть. |
Низка майстерність, він боїться осуду. |
Від переляку враз забув слова, |
Це хміль і не проходить голова! |
Чому він не співа? Пора! |
Отримав гроші накладом, |
А серце торса ребра грат, |
Як схоплене за наклепом. |
Я до мовчання не доріс, |
Краплини тиші в зал повзуть, |
Як потом скроплений поріз – |
Витримувати паузу, |
Витримувати паузу! | (2)

Уже гітарі гриф болить від пастки рук,
Незадоволення летить в дверей діру,
І виніс протяг тих, котрі засвідчили:
Не розуміють ані слова з мови відчаю.
Я тихо набрав акорд, як код на сейфі ґречності,
Урвався тиші білий корд з моделлю недоречності,
Повільно голос впав у зал і сліду не залишив,
Пробитий оплесками за обстоювання тиші,
Обстоювання тиші!..